Церковна громада – простір здоров’я, зцілення, цілісності та повноти життя.

“Моліться один за одного, щоб вам уздоровитися”. (Якова 5:16)  “Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закон Христів”. (Галатів 6:2).

У нашому останньому дописі ми мали нагоду торкнутися важливої теми життя у духовній спільноті: “Церковна громада – простір Божої присутності, прослави та служіння людині в потребі”. У цій статті ми продовжимо розважати над не менш важливою темою: “Церковна громада – простір здоров’я, зцілення, цілісності та повноти життя”. ”Я – Господь, що зціляє тебе”. ( Вихід 15:26). Тут відразу варто наголосити на ключових пріоритетах нашого розважання: Господь Бог є джерелом життя і зцілення, а церковна громада покликана бути місцем молитви, взаємної підтримки та турботи. Здоров’я людини – це не лише відсутність хвороби, а цілісність особи та повнота життя у спільноті. У ширшому розумінні здоров’я охоплює фізичне, емоційне, психічне, соціальне, міжособистісне та духовне благополуччя. Для нас, християн, таке цілісне розуміння здоров’я глибоко відповідає біблійному баченню людського життя та його повноти. У Своєму земному служінні Ісус Христос бачив людину цілісно, з усіма її потребами, болями, викликами та прагненнями. Ісус навчав і проповідував Царство Боже – Добру Новину; співчував і зцілював хворих; приймав та обіймав відкинених; допомагав відновлювати зруйновані стосунки; виявляв милосердя, прощав гріхи та повертав людям надію. Отже, ми, христові священники, разом із вірними нашої Церкви, покликані створювати всі необхідні умови, щоб наша церковна громада була місцем не лише богослужіння, але й здорового та повноцінного життя. Здорова церковна громада може стати середовищем, у якому люди навчаються здорового способу життя, підтримують одне одного під час хвороби та життєвих криз, обмінюються достовірною інформацією, навчаються практик профілактики, отримують духовну підтримку та переживають реальне відчуття приналежності. Саме така громада може стати простором, де людина не залишається самотньою у своїх труднощах, де її бачать, чують, приймають, підтримують і моляться за неї. Турбота про здоров’я людини є не лише питанням медицини, але й важливим проявом християнської любові, милосердя та служіння ближньому. У цьому сенсі служіння здоров’я в громаді є природним вираженням покликання церкви наслідувати Христа в Його служінні зцілення, навчання, милосердя та відновлення людини. Сучасні медичні та соціологічні дослідження дедалі більше підтверджують те, що релігійні громади інтуїтивно знали протягом століть: людські стосунки мають безпосереднє значення для здоров’я. Соціальні зв’язки, підтримка сім’ї, участь у житті громади, відчуття сенсу та мети, здорові звички, надія й релігійна активність можуть бути пов’язані з кращими показниками фізичного та психічного благополуччя. У цій статті наведемо декілька відомих і цікавих прикладів із життя різних громад, де активна участь у житті церковної спільноти, дотримання здорового способу життя та взаємна підтримка мали й мають вагомий вплив на здоров’я та загальне благополуччя людини. Також поділимося результатами досліджень Harvard T.H. Chan School of Public Health, присвячених взаємозв’язку між участю в релігійному житті та здоров’ям.

 Феномен громади Розето у Пенсильванії: важливість соціальної згуртованості: Особливо цікавим прикладом взаємозв’язку між соціальним середовищем і здоров’ям людини є громада містечка Розето в Пенсильванії, де в середині ХХ століття проживала значна кількість мешканців італійського походження, об’єднаних тісними родинними, сусідськими та культурними зв’язками. Дослідники звернули увагу на те, що протягом певного періоду рівень серцево-судинних захворювань і смертності від них у Розето був незвичайно низьким порівняно із сусідніми громадами. Це стало підставою для тривалого медичного та соціологічного вивчення життя мешканців Розето. Особливо цікавим було те, що їхній спосіб життя не завжди відповідав сучасним уявленням про ідеальну профілактику серцево-судинних захворювань. У традиційному раціоні були калорійні страви, зокрема паста, піца, ковбаси та інші продукти, а алкоголь (вино) вживали досить регулярно. Дослідники також вивчали генетичні чинники, однак вони не змогли пояснити особливості здоров’я мешканців Розето лише генетикою. Відомо, що генетична спадковість не визначає стан здоров’я людини однозначно: поряд із генетичною схильністю важливу роль відіграють спосіб життя, харчування, стрес, фізична активність, соціальне та фізичне середовище та інші чинники. Частина їхнього впливу може реалізовуватися через епігенетичні механізми, зміни регуляції експресії генів без зміни самої послідовності ДНК. Здоров’я людини формується в результаті складної взаємодії генетичної спадковості та численних чинників середовища, способу життя й соціального оточення. Тут особливу увагу привернула саме соціальна структура громади. У Розето існували великі та близькі сім’ї, тісні сусідські стосунки, сильне відчуття культурної та етнічної єдності, взаємна допомога, активне життя місцевої католицької громади та регулярне спілкування між поколіннями. Саме цей феномен згодом став відомим як “ефект Розето”,  назва, яку використовують для опису спостережень, що сильна соціальна згуртованість, взаємна підтримка та відчуття приналежності можуть бути пов’язані з кращими показниками здоров’я. Одним із можливих пояснень такого зв’язку є здатність міцних соціальних мереж зменшувати негативний вплив стресу та забезпечувати людині емоційну й практичну підтримку. Водночас важливо бути науково обережними. “Ефект Розето”  не означає, що сама громада або соціальна згуртованість автоматично захищають людину від серцево-судинних чи інших захворювань. Дослідження Розето показали складний взаємозв’язок між способом життя, соціальним середовищем, поведінковими факторами, стресом та здоров’ям. До того ж переваги, які спостерігалися в Розето в певний період, з часом почали зменшуватися, коли традиційний спосіб життя та соціальна структура громади змінювалися. Особливо показовими стали зміни, які відбулися з наступними поколіннями мешканців Розето. Молоді люди, які здобували освіту, будували успішну професійну кар’єру та залишали громаду, поступово переходили до більш індивідуалізованого способу життя. Вони вже не мали тієї самої щільності родинних, сусідських і громадських зв’язків, яка була характерною для попереднього покоління. З часом дослідники спостерігали, що переваги, які раніше відрізняли мешканців Розето за показниками серцево-судинного здоров’я, почали зменшуватися. Ці зміни привернули увагу до можливої ролі соціального середовища, способу життя та рівня соціальної згуртованості. Таким чином, історія Розето нагадує нам, що матеріальний добробут, освіта та професійний успіх самі по собі не гарантують повноти здоров’я. Людині також потрібні міцні стосунки, відчуття приналежності, взаємна підтримка та спільнота, у якій вона не залишається самотньою перед життєвими труднощами.

Цей приклад, однак, допомагає нам краще зрозуміти важливу істину: здоров’я людини формується не лише в кабінеті лікаря чи лікарняній палаті. На нього значною мірою впливає середовище, у якому людина живе, працює, молиться, виховує дітей, спілкується та переживає життєві труднощі. Коли людина живе в середовищі міцної сім’ї та взаємної любови, дружби і відповідальності, приналежності та підтримки, вона має більше можливостей справлятися з життєвими викликами. Соціальна підтримка може допомагати зменшувати відчуття самотності та послаблювати негативні наслідки хронічного стресу. Сучасні дослідження дедалі більше звертають увагу саме на цей взаємозв’язок. Хронічний стрес може негативно впливати на серцево-судинну, імунну, нервову та інші системи організму. Через ослаблення імунної системи збільшується ризик розвитку ракових недуг. За оцінками, які наводить American Institute of Stress, приблизно 75–90% звернень до лікарів первинної медичної допомоги можуть бути пов’язані зі стресом або станами, на перебіг яких він впливає. Подібно і тривала соціальна ізоляція та самотність пов’язані з підвищеним ризиком низки проблем зі здоров’ям. В одному з останніх дописів ми вже згадували застереження доктора Вівека Мерті (Vivek Murthy, MD), колишнього головного лікаря США (U.S. Surgeon General), про серйозний вплив самотності та соціальної ізоляції на здоров’я людини. Він звертав увагу на те, що ризики для здоров’я, пов’язані із соціальною ізоляцією та самотністю, за своїм масштабом можуть бути порівнюваними з ризиками, пов’язаними з викурюванням 15 сигарет на день. Тому досвід Розето став для багатьох дослідників важливим нагадуванням: людина потребує не лише здорового харчування, фізичної активності та якісної медичної допомоги. Людина, як соціальна особа, потребує спілкування. Вона потребує сім’ї, дружби, спільноти, приналежності та взаємної турботи. І саме тут ми знову повертаємося до ролі церковної громади. Якщо громада може стати місцем, де людину знають на ім’я, де її раді бачити, де поруч є ті, хто готовий вислухати, підтримати та помолитися, тоді церковна спільнота може ставати не лише місцем богослужіння, але й важливим середовищем людського здоров’я, зцілення, надії та повноти життя.

Громада в Лома-Лінда Каліфорнії: віра, здоровий спосіб життя, сім’я та громада.  Мешканці    громади Лома-Лінда, які у більшості належать до протестантської церкви адвентистів  увійшли до так званих “Blue Zones” , зон світу, де спостерігається особливо висока тривалість життя та значна кількість людей, які доживають до глибокої старості. Отже, дослідження та опис громади Лома-Лінди звертають увагу на кілька взаємопов’язаних характеристик життя громади: віру та духовність; відчуття сенсу життя; сильні сімейні зв’язки; активну участь у громаді; регулярну фізичну активність; здорове харчування; відмову від куріння; підтримку соціальних зв’язків.  Відоме дослідження, Adventist Health Study-2, проведене дослідниками Університету Лома-Лінда, включило понад 96 000 адвентистів Північної Америки. Дослідження дозволило вивчати взаємозв’язок між способом харчування, фізичною активністю, релігійними переконаннями, іншими поведінковими чинниками та показниками здоров’я. Зокрема, дослідження показували зв’язок вегетаріанського типу харчування з нижчими показниками смертності та деякими серцево-судинними й метаболічними захворюваннями. Однак найважливіший урок Лома-Лінди полягає не лише у вегетаріанському харчуванні. Справжня цінність цього прикладу полягає в тому, що здоров’я вбудоване в культуру громади. Віра формує мотивацію. Громада забезпечує соціальну підтримку. Сім’я передає здорові звички наступному поколінню. Спільні трапези формують культуру харчування. Релігійне вчення нагадує про відповідальність за чистоту душі та гігієну тіла. Спільна діяльність у різних проектах та заходах по благоустрою громади сприяє фізичній активності. Служіння іншим створює сенс і мету. Приналежність до громади допомагає протистояти самотності. Отже, досвід Лома-Лінди демонструє важливий принцип: довголіття та здоров’я не є результатом однієї “чарівної” звички; вони можуть формуватися в цілісному середовищі, де багато здорових практик взаємно підтримують одна одну. Добрий приклад до наслідування для нас священників та  вірних кожної нашої церковної громади.

Дослідження Harvard School of Public Health: участь у релігійному житті та здоров’я: В одному з масштабних досліджень, проведених серед 74 534 жінок, які брали участь у Nurses’ Health Study, дослідники протягом багатьох років аналізували взаємозв’язок між участю в релігійних богослужіннях та смертністю. Жінки, які регулярно відвідували релігійні служби,  більше одного разу на тиждень, мали нижчий ризик загальної смертності порівняно з тими, хто ніколи не відвідував богослужіння. Також спостерігалися нижчі показники смертності від серцево-судинних захворювань та деяких інших причин. Дослідники розглядали кілька можливих механізмів такого взаємозв’язку: соціальну підтримку; меншу кількість симптомів депресії; нижчу поширеність паління, оптимізм; відчуття сенсу; активна участь у житті громади. Відвідування церкви – це не просто фізична присутність у храмі у неділю. Для багатьох людей це означає: зустріч із людьми, товариство, дружбу, служіння, молитву, підтримку, відповідальність перед громадою, відчуття сенсу та надію під час життєвих труднощів. Гарвардські дослідники також вивчали зв’язок між участю в релігійному житті та так званими “смертями від відчаю”, зокрема смертями, пов’язаними із самогубством, передозуванням наркотиками та алкоголем. Активна участь у релігійній громаді зменшує кількість вищезгадуваних “смертей від відчаю”.  Важливо зазначити, що більшість таких досліджень є спостережними.  Вони не можуть автоматично довести причинно-наслідковий зв’язок: наприклад, не можна просто зробити висновок, що саме відвідування церкви безпосередньо збільшує тривалість життя. Водночас сукупність факторів може діяти за принципом синергізму, підсилюючи вплив один одного.

Доктор Гаролд Коеніг (Harold G. Koenig, MD)  та комплексне дослідження релігії і здоров’я: Доктор Коеніг з колегами протягом десятиліть досліджував взаємозв’язки між релігією, духовністю та здоров’ям. Його роботи охоплюють:психічне здоров’я; депресію; тривожність; самогубства; подолання стресу; фізичне здоров’я; серцево-судинні захворювання; артеріальну гіпертензію; онкологічні захворювання; хронічний біль; здорові звички; смертність; профілактику; громадське здоров’я; людське процвітання та благополуччя. Особливо важливою є книга Handbook of Religion and Health,  3rd ed. Оxford University Press, яка була підготовлена  Harold Koenig, MD., разом із Tyler VanderWeele, PhD та John Peteet, MD. Це одна з найбільш масштабних систематичних праць, присвячених науковому вивченню релігії та здоров’я. Доктор Коеніг не стверджує, що релігія автоматично робить людину здоровою. Його дослідження дозволяють говорити про кілька можливих шляхів впливу: здорові звички,  соціальна підтримка , сенс життя ,  духовні практики, краще подолання хронічного стресу та підтримка громади.

Відрадно також згадати про внесок вірного нашої Церкви, доктора Бориса Лушняка (Boris D. Lushniak, MD, MPH), який свого часу виконував обов’язки Головного лікаря США (USA Surgeon General). У своїй професійній діяльності та публікаціях д-ра Лушняк неодноразово наголошував на важливості профілактики, здорового способу життя та залучення релігійних громад до зміцнення й покращення здоров’я населення. (Lushniak, B. D., et al: Research concerning prevention, community engagement, and population health.). Сучасне громадське здоров’я дедалі більше відходить від моделі, за якої медицина починається лише тоді, коли людина вже захворіла. Натомість дедалі більшого значення набувають профілактика, освіта, формування здорового середовища, раннє виявлення захворювань, соціальна підтримка, доступ до медичної допомоги та реабілітація. Такий підхід передбачає активну участь не лише медичних установ, а й різноманітних громад,  суспільних організацій та церков. Церковна громада може відігравати надзвичайно важливу роль, створюючи середовище підтримки, поширюючи знання про здоровий спосіб життя, сприяючи профілактиці та допомагаючи своїм членам дбати про фізичне, психологічне, соціальне й духовне благополуччя.

Саме ця багатовимірність і взаємопов’язаність чинників, що сприяють підтриманню здоров’я та загального благополуччя людини, є особливо важливими для осмислення церковного служіння у сфері турботи про здоров’я та благополуччя вірних. Такий підхід дає змогу розглядати церковне служіння не лише як духовну опіку, а як цілісну практику, що охоплює взаємопов’язані духовні, соціальні, психологічні та фізичні аспекти людського життя. Про те, чому важливо започатковувати та підтримувати таке окреме служіння турботи про здоров’я і благополуччя вірних у наших парафіях, поговоримо в наступному дописі.