Небо і Земля – Джерела Здоров’я та Гоїння (продовження):
Церковна громада – простір Божої присутності, прослави та служіння людині в потребі
“Що ви зробили одному з моїх найменших братів, Мені ви зробили” (Матей 25:40).
У цьому дописі бажаю започаткувати розмову про церковну громаду та її великі можливості бути не лише місцем нашої спільної молитви й прослави Господа у Святій Літургії та інших богослужіннях, але передусім живою спільнотою людей, об’єднаних вірою, любов’ю до Бога й один до одного та взаємною відповідальністю за спільне благо. Господь бажає для людини не просто виживання у тому світі, але й повноти життя. “Я прийшов, щоб ви мали життя сповна” ( Іван 10, 10). Святе Письмо показує зцілення як Божий дар, який стосується всієї людини: тіла, душі, розуму, стосунків і життя в спільноті. Біблійне розуміння повноти життя закликає Церкву бути місцем, де люди можуть зустріти Божу цілющу присутність, знайти підтримку та отримати силу для зростання у вірі й житті. Отже, парафія може і повинна бути осередком, де людина знаходить не лише духовну опору, але й людське тепло; місцем, де її можуть почути, зрозуміти та підтримати добрим словом, молитвою та порадою. Це має бути простір, у якому можна зцілювати духовні та емоційні рани, відкрито й щиро спілкуватися, ділитися своїми переживаннями та життєвими викликами, досвідом і надією, знаходити взаємну підтримку та довіру. У живій церковній громаді ми можемо ділитися своїми знаннями, досвідом та корисною інформацією, допомагати одне одному у складних життєвих обставинах, разом вчитися краще розуміти себе та ближнього, а також плекати здоровий спосіб життя як важливу складову відповідального ставлення до Божого дару: життя і здоров’я. Адже наше єство є цілісним: духовне, ментальне й тілесне життя нерозривно взаємопов’язані. Турбота про здоров’я, моральна підтримка тих, хто переживає труднощі, увага до самотніх, старших, хворих чи тих, хто перебуває у потребі, особливо до біженців з України, усе це є проявами нашої християнської любові та служіння ближньому. Саме в живій парафіяльній спільноті особливим чином відкривається дія Божої Благодаті у повноті, там, де небо торкається нашого земного життя, де наша віра, любов і надія оживають, зміцнюють нас і наповнюють духовною силою. Ми покликані відповідати на Божу Благодать своєю вірою, молитвою, жертовністю, служінням і добрими справами. Благодать, яку ми отримуємо як особистий дар, водночас стає і нашим покликанням нести світло, любов, надію та підтримку іншим у потребі.
Церква – це не лише храмова будівля і не тільки місце, куди ми приходимо на богослужіння. Церква – це спільнота живих людей, які разом ідуть дорогою віри, вчаться любити й прощати, підтримувати та служити одне одному. І саме тоді парафія стає живою, коли ми перестаємо бути просто присутніми поруч і починаємо бути разом! Кожна церковна громада може і повинна створювати умови для духовного зростання, відкритого спілкування та формування здорового способу життя. Одним із практичних напрямів такого служіння може стати цілеспрямована турбота про повноцінне здоров’я вірних (Congregational Health Ministry). У цій та наступних статтях ми поговоримо про те, як наша активна участь у житті церковної громади може допомогти запобігати розвитку багатьох захворювань, підтримувати фізичне й психічне здоров’я та зміцнювати наше духовне життя.
У цій статті звернемо у черговий раз увагу на одну з важливих проблем сучасного американського суспільства, а саме епідемію самотності. Колишній Surgeon General США, доктор Вівек Мирті ( Vivek Murthy, MD) у своєму звіті Our Epidemic of Loneliness and Isolation він наголошує, що соціальний зв’язок є не просто питанням комфорту чи доброго настрою, а важливою складовою людського здоров’я та благополуччя. У самому звіті доктораМирті прямо зазначено роль релігійних громад як джерела регулярного соціального контакту, підтримки, сенсу та відчуття приналежності. Дослідження, наведені в матеріалах Surgeon General, показують, що люди, які часто переживають самотність, мають більш ніж удвічі вищу ймовірність розвитку депресії. Хронічне відчуття самотності значно підвищує ризик розвитку серцево-судинних недуг, гіпертонії, інсультів (stroke), деменції, самогубств, та відчуття постійного неспокою (anxiety). У додаток, особи, які терплять від гіркоти самотності, страждають від недосипання (insomnia), виявляють імпульсивність і агресивність у відносинах, та розлад когнітивної функції. Діти шкільного віку, які почувають себе самотніми, мають додаткові труднощі у навчанні через брак зосередження та відчуття меншовартості, а дорослі особи у подібному емоційному стані самотності, у свою чергу, є менше ефективні на робочому місці та менше активні у житті громади. Науковці прийшли до сумного, але очевидного висновку, що брак близького спілкування з рідними і близькими та соціальна фізична ізоляція є великою небезпекою для здоров’я людини. Один із вислідів дослідження на предмет негативного впливу самотності та соціальної ізоляції на здоров’я людини говорить сам себе: соціальна ізоляція та самотність збільшує ризик передчасної смерті на 50% від різних причин і прирівнюється до негативного впливу на здоров’я особи, яка випалює 15 цигарок у день та є більшим ризиком ніж ожиріння (obesity), зловживання алкоголем чи малорухомий спосіб життя !!! Вищесказане є дуже сумною новиною для всіх нас, так як кожен із нас у великій чи у малій мірі переживав чи переживає через різні причини це болюче відчуття самотності. Доброю новиною є те, що ми всі можемо і повинні запобігти самотності у нашому житті. З нашого життєвого досвіду ми знаємо, щоб розв’язати ту чи іншу проблему треба спромогтися визначити причину виникнення тої чи іншої проблеми. Доктор Мирті у своїй книзі “Together “ саме визначає причини людської самотності, а відтак подає практичні поради як вийти з цього гіркого пригноблюючого стану самотності. У першій частині своєї книги подає інформацію читачеві, щоб зрозуміти суть і природу самотності (making sense of loneliness), а у другій частині вже подає нам шляхи виходу зі стану самотності та запрошує до більш близького спілкування у родині, на роботі та у спільноті (building a more connected life).Отже, самотність може глибоко впливати на наше емоційне, психічне, фізичне та духовне благополуччя. Людина може перебувати серед людей, мати сім’ю, колег і знайомих і водночас відчувати себе самотньою та відірваною від інших. Саме тут церковна громада може відіграти особливу роль. Церква – це не лише місце богослужіння у прославі Бога, але й місце служіння один одному. Здорова церковна громада – це спільнота, де люди можуть бути почутими, прийнятими, підтриманими та потрібними. Спільна молитва, щире спілкування, служіння іншим, участь у малих групах та різноманітних церковних заходах можуть допомогти людині відновити відчуття приналежності й подолати болісне переживання самотності. Літургія нас об’єднує перед Богом. Спільнота допомагає нам залишатися поруч один з одним – бути разом. А взаємна любов, співчуття, співпереживання та конктретна допомога робить цю присутність живою.
Суть і Природа Самотності : На перший погляд поняття самотності є самозрозуміле. Але якщо заглянемо ближче і глибше у суть, природу і наслідки пережиття самотності ми побачимо неабияку складність. Наприклад, більшість з нас у щоденному побуті прирівнюють самотність до соціальної чи фізичної ізоляції. Ці два поняття самотності та ізоляції мають суттєву різницю у своїй природі. Відчуття самотності можемо переживати, як у час вимушеної реальної фізичної соціальної ізоляції, так і у середовищі близьких людей, приятелів, колег по роботі та у спільноті до якої ми належимо. Отже, самотність – це суб’єктивне пережиття із-за браку близького, інтимного, відкритого, довірливого та співчутливого спілкування. Одночасно, соціальна ізоляція може потенційно привести до відчуття самотності, але не завжди. Все залежить від самоаналізу, світосприйняття, внутрішнього комфорту, якості спілкування та досвіду людини у тому чи іншому середовищі. Слід згадати, що особи інтроверти чи екстраверти однаково переживають самотність. Психологи інформують нас, що інтроверти черпають енергію саме зі середини свого єства у внутрішній тиші, а екстраверти черпають енергію саме зі спілкування з іншими. Самотність не є розладом чи ментальною хворобою. Самотність є частиною універсального людського досвіду, а не виявом якоїсь патології чи слабкості характеру. Варто всім нам позбутися, на жаль ще присутньої у нашому суспільстві, соціальної стигми, чи навіть свідомого власного застереження відкрито ділитися з рідними та близькими про свої емоційні та духовні потреби. Коли болить зуб біжимо до стоматолога за професійною допомогою без ніяких застережень, а коли болить душа ми часто тримаємо цю емоційну біль у своєму єстві роками і не просимо допомоги чи розради у рідних чи у своїх душпастирів.
Науковці пробують пояснити універсальний феномен людської самотності з перспективи еволюції та біології. Вони відносять відчуття самотності до біологічних сигналів щодо виживання людини. Сигнал відчуття голоду спонукає людину шукати за їжею, відчуття спраги – за водою, відчуття болю – як симптом розладу чи хвороби, відчуття самотності подає людині внутрішній сигнал до життєвої потреби повернення назад до спільноти. За останні тисячі років еволюції людина сформувалась як саме соціальна особа. Життя у спільноті (плем’я) давало людині відчуття реальної безпеки, забезпечення їжею та відповідного комфорту. Первісна людина, коли опинилась поза спільнотою, наражувала себе на велику реальну небезпеку втрати життя серед диких кровожерних звірів та померти з голоду. Тому цей сигнал відчуття самотності став помічним і спасаючим сигналом щодо реального виживання людини. Самотня людина поза спільнотою була під постійним хронічним стресом (hypervigilant state: fight or flight reaction) зі всіма відтак пагубними наслідками для її здоров’я та життя. Тепер стає зрозумілим чому самотня людина і зараз є дуже вразливою до тих чи інших розладів чи хворіб – тому що постійно перебуває під впливом хронічного потрясіння та емоційного дискомфорту. Відомо, що 75-90% наявних хворіб мають відношення до хронічного стресу. Науковці– психологи розрізняють три рівні пережиття самотності у залежності від браку того чи іншого бажаного спілкування.
Intimate: Інтимну емоційну самотність переживають особи при відсутності або недостатньої бажаної взаємної близькості, відкритості, уваги та повного довір’я у подружньому житті чи у серйозних стосунках між закоханими особами.
Relational: Соціальну самотність переживають особи із-за браку довірливих друзів та підтримки у час потреби з боку близьких приятелів чи приналежної соціальної групи.
Collective: Колективну самотність переживають особи коли втрачають контакт зі спільнотою людей з якими могли б поділитися спільними життєвими вартостями, цілями та інтересами, які обумовлюють у великій мірі змістовність життя особи.
Отже, життєвий досвід показує, що відсутність того чи іншого бажаного спілкування на різних вищеназваних рівнях може потенційно викликати у нас почуття самотності. Бажано постійно розширювати круг нашого спілкування, щоб відчувати повноту життя на всіх рівнях: родина, робота, друзі, групи за інтересами, церква, спільнота.
Building a More Connected Life: Доктор Мирті у другій частині своєї книги подає нам поради, як саме звільнити себе від важкого тягарy самотності. Цей процес гоїння і звільнення від пут самотності починається з пізнання самих себе, своїх потреб і життєвих цінностей та спонукає нас відтак розширювати круг нашого спілкування. Доктор Мирті у підсумку подає нам усім наступні слушні рекомендації, до яких варто прислухатись не тільки підчас соціальної (фізичної) ізоляції, але й на протязі всього нашого життя:
1. Старатися викроїти час для близького спілкування з особами, яких ми любимо. Посвятити бодай 15 хвилин кожного дня для близьких і рідних людей.
2. У час спілкування старатися зосередити всю свою увагу на близьку особу, дивитися по можливості прямо в очі та активно слухати не перебиваючи.
3. Старатися знайти час для себе, щоб відчути внутрішню тишу, радість та затишок. Мовчанка, молитва, медитація, контемпляція, слухання музики, споглядання краси витворів мистецтва та природи може бути джерелом внутрішнього духовного комфорту.
4. Бути завжди готовими послужити іншим у потребі та бути відкритими отримати допомогу від інших. Служіння є формою єднання та спілкування з іншими, яке робить життя людини більш змістовнішим (meaningful). Цікавий парадокс – у час служіння іншим відчуття самотності природньо зникає.
У своїй природі людина є глибоко соціальною особою і приречена жити у спільноті, щоб мати змістовне життя і повноцінно розвиватися. Причина і розв’язка епідемії самотності серед нас закорінені у нашій людській соціальній природі і бажанні бути разом: любити, творити і служити один одному у час потреби. Нам, батькам потрібно показати приклад самоопіки над своїм духовним, ментально-емоційним та фізичним здоров’ям, бути співчутливими та чуйними до потреб наших дітей від моменту народження (чи правильніше з миті зачаття), щоб вони постійно відчували нашу любов, увагу та опіку. Подібне покликання маємо і ми, душпастирі, стосовно наших духовних дітей – вірних церковної громади. Душпастирство – це не лише проповідь, навчання чи звершення богослужінь. Це насамперед служіння людині в любові Христовій, уважність до її життя, болю, самотності та потреб. Душпастир покликаний бути тим, хто не проходить повз зранену людину, але зупиняється, слухає, співчуває і допомагає їй побачити шлях до зцілення та відновлення.
Особливої уваги потребують ті, хто несе тягар самотності, втрати, відкинення, внутрішнього болю чи відчуження від родини та церковної спільноти. Пастирська присутність починається зі здатності побачити, почути й прийняти людину такою, якою вона є, не засуджуючи її, але допомагаючи їй знову відкрити гідність Божої дитини і повернутися до спільноти. Бережім своїх добрих довірливих друзів з якими можна поділитися болючим і сокровенним у нашому житті та на яких можна опертися у час життєвої кризи. Збережім свої церковні громади, громадські та молодечі організації для своїх дітей, внуків, та грядущих поколінь, щоб і вони також мали повноту життя у спілкуванні.