Леся Яцкевич народилася 21 березня, 1913 року у Львові в родині Михайлини з Салюків і Антіна Генриха Чайковських. Антін Чайковський був директором вантажної колійової стації. Обоє, Антін і Михайлина походили з роду німецьких кольоністів (Гофман, Шік і Ваґнер). Української мови навчилися уже в дорослому віку та стали ревними українськими патріотами. Підчас визвольних змагань, Антін, як директор колійової стації, придбав поїзди для Січових Стрільців на переїзд в Україну. За це польська влада посадила його пізніше на рік ув’язнення в політичному концентраційному таборі „Домбє.” Тоді Лесі було сім літ і це був тяжкий час переживань родини Чайковських.
Опісля, Леся виховувалася в теплому родинному кружку з двома братами і старшою сестрою в атмосфері культурного життя. Лесі батько був малярем і великим приятелем Новаківського, Труша і Лева Ґеца з якими пов’язані численні спогади Лесі юності. Це оточення мало великий вплив на її розвиток і вона, як гімназистка, активізувалася в українських студентських організаціях і Пласті.
В тридцятих роках, відвідуючи свого стрийка в Стрию, Леся на спортовому мечу познайомилась там з молодим студентом Львівської Політехніки, Левом Яцкевичом. Вони подружилися 1936 року і виїхали до Польщі, замешкавши в Радомі де Лев зайняв посаду як головний інженер державних лісових заводів. Там, 1938 року народилася їм донечка, Мотря. Після німецької окупації Польщі, родина повернула до Львова 1942 року де Лев зайняв посаду інструктора механічної інженерії на Львівській Політехніці. З наступаючим східним фронтом, весною 1944 року, вони виїхали на еміграцію, з першу назад до Польщі, пізніше на Словаччину, Австрію і після закінчення війни, Баварію де на час (1946-49) осіли в таборі біженців у Берхтесґадені. В дорозі мандрування на захід, Леся з родиною пережили багато труднощів і небезпек, як у Словаччині де вони були під постійною загрозою і обстрілами від російських партизан.
Непевна повоєнна політична ситуація в Европі, стала причетною до бажання дальшого переселення, можливо до Аргентини або Цейлону чи навіть до Іраку і Ірану де з розвитком оливної індустрії була потреба інженерів. Леся дуже боялася таких задумів і на щастя, родина Яцкевичів одержала спонсорство на виїзд в Америку від Лесеної приятельки яка була роджена в Америці, але виховувалася разом з Лесею в Україні. Так, 1949 року, Леся з родиною імігрували в Америку де весною 1949 року причалили до Бостону і переїхали в Честер, Пенсилванія до Лесі приятельки. В короткому часі, родина осіла у Філядельфії, Пенсилванія де прожили 43 роки і в повності включилися в життя української громади. Лев працював як інженер у фірмі Вестінґгавса, а опісля для американської воєнної флоти. Крім того, в українській діаспорі, був спів основником Товариства Українських Інженерів Америки та довголітнім головою його Філадельфійського відділу, основником і провідником літературного клюбу, голова спортивного товариства „Тризуб,” активним членом Інституту Липинського і співредактором часопису „Свобода” де дописував протягом 23-ох років періодичну колонку „Життя і Знання.” Леся тоді удавалася в громадській праці як активна членка Союзу Українок Америки, виховувала доню Мотрю і піддержувала мужа, Лева, в усіх його заходах.
В старшому віку, Лев і Леся переїхали на співжиття з донею Мотрею в Ровд Айланд. Там вони включилися в життя української громади Бостону, стали постійними членами церкви Царя Христа та учащали на програми Гарвардського Українського Дослідного Інституту, а Леся зокрема брала і до сьогодні бере участь в діях Бостонської громади. Офіційно, вона залишилася членом 43-того відділу СУА у Філяделфії де почала свою активність і постійну приналежність уже шістдесят три роки тому. Протягом всього часу, Лев і Леся були жертвенними спонсорами ГУРІ, УКУ, Освітнього Культурного Центру у Філадельфії, своїх парафій та громадських організацій. Лесі муж, Лев, відійшов у вічність 1996 року, а Леся продовжує фінансову підтримку українських організацій, зокрема Український Музей в Ню Йорку, Могилянську Академію, Добродійний Фонд ЗУДАК-у та різні громадські і церковні проєкти. Леся і тепер, на сотому році свого життя, учащає в діях Союзу Українок, парафії і громади.
Підготувала Мотря Головінська – донька Александри (Лесі) Яцкевич
