САМООПІКА У ЗАПОБІГАННІ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ
Ми всі живемо у стані постійного стресу несучи тягарі різних обов’язків у родині, на роботі та у спільноті. Коли ми запитуємо людей, як у них справи, ми чуємо у відповідь затерте кліше: зайняті, напружені, перевантажені і втомлені. Ми, українці би додали – ледве дихаємо. Безперевний щоденний хронічний стрес, втрата змісту та радості життя часто приводять до хронічного виснаження нашого єства. Людина у такому стані терпить від так званого психологічного вигорання. Всесвітня Організація Охорони Здоров’я (ВООЗ; World Health Organization [WHO]) визначає емоційне вигорання як клінічний синдром, що виникає через хронічний стрес на роботі чи вдома, через неспроможність людини проявити опірність до нього чи запобігти його розвитку. “Вигорання – це синдром, який виникає у результаті хронічного стресу на робочому місці з яким не вдалося впоратися. Цей стан характеризується трьома вимірами: 1) відчуття виснаження енергії; 2) ухиляння від роботи, почуття негативізму або цинізму пов’язані з роботою; 3) зменшенння професійної ефективності” (WHO: International Classification of Diseases [ICD-11], January 2022). Крім вище названих негативних факторів синдром вигорання призводить до розладу сну, депресивноґо стану, тривоги, сприяє хронічному системному запаленню, викликає вегетативний і гормональний розлад та пониження імунітету. Таким чином синдром вигорання призводить до погіршення здоров’я та розвитку різних патологічних станів. На даний час, через цей нестерпний стан емоційного вигорання сотні тисяч професійних працівників (лікарі, медсестри, адвокати, вчителі, соціальні працівники, капелани, душпастирі та інші) залишають не тільки свої місця праці, але й саму професію чи покликання. Всім нам відомий вислів “одягни кисневу маску”, що означає спершу подбати про себе, не в егоїстичному сенсі, щоб бути готовим допомогти ближнім у потребі. Коли ми сідаємо у літак, бортпровідник дає нам інструкцію на випадок надзвичайної ситуації “спершу одягнути кисневу маску” на себе, перш ніж допомагати іншим. Чому виконання цього простого правила є життєво важливим? Бо в іншому випадку із-за браку кисню ми втратимо свідомість і не зможемо допомогти близькій людині поруч. Це є важлива метафора для тих, хто опікується іншими: опікуни, лікарі, медсестри, вчителі, душпастирі, а також батьки котрі доглядають за маленькими дітьми, чи відтак дорослі діти вже опікуються літніми хворими батьками. Довготривала безперервна турбота про інших може легко виснажити опікуна, якщо опікун знехтує самоопікою. Отже, сподіваюсь, що читачі, які зараз сповняють обов’язки опікунiв у своїх родинах, чи професійні медичні працівники – опікуни по догляду за пацієнтами, свідомо позбудуться почуття вини щодо турботи про свої потреби та будуть відкритими до самоопіки. У додаток, ми всі безперервно переживаємо за рідних і близьких, стараємось допомогти потерпілим від жахіття війни в Україні. Кожен із нас у більшій чи меншій мірі за останні два роки війни переживає емоційне виснаження, особливо волонтери, які взяли на себе додаткові обов’язки. У цій статті розпочнемо розмову про універсальну проблему стресу, фізіологічну природу клінічного синдрому емоційного вигорання та біблійний погляд на важливість самоопіки у запобіганні його розвитку. У наступній статті запропоную читачеві вживати модифіковану “ Ісусову Молитву”, як своєрідну духовно-молитовну “матрицю” для нашої самоопіки у підбудові опірності до хронічного потрясіння та емоційного вигорання.
Стрес та психо-фізіологічний феномен синдрому емоційного вигорання.
Стрес є універсальною сучасною проблемою, яка негативно впливає на наше духовне, психологічне, фізичне та соціальне самопочуття – здоров’я. У той самий час слід зазначити, що позитивний стрес (eu-stress), саме короткотривалий стрес, позитивно впливає на організм та на нашу працездатність. Існує позитивна кореляція, а саме: зі збільшенням сили впливу короткотривалого позитивного стресу збільшується ефективність виконання певної функції організму, але до певної міри. Після піку позитивного впливу (стимуляції) наступає різкий спад тої чи іншої функції, яка відтак переростає у хронічний стрес (di-stress), який вже пагубно діє на організм або навіть паралізує його функціональність. (Наукові дослідження: Drs. Robert Yerkers and John Dodson, Harvard University). Отже, короткотривала позитивна стимуляція є корисною для нашого організму – єства, щоб перебував у тонусі і був готовий до творчої праці, як добре налаштована струна. З нашого досвіду знаємо, що надмірно перетягнута струна рветься. Так само й перевтомлена стресом та багатьма обов’язками людина доводить себе до зриву або виснаження. Це паралізує захисну функцію імунної системи через постійно підвищений рівень стресових гормонів у крові (адреналін, кортизон) та відкриває двері багатьом недугам. Хронічний стрес є вбивцею, бо приводить або сприяє розвитку багатьох хворіб: серцево-судинних, раку, діабету, депресії, ожиріння, тощо. Це не є втішним. Відрадним є те, що на сьогоднішній час наука дослідила природу стресу і подала шляхи нейтралізації його негативного впливу на організм через формування нашої опірності до життєвих потрясінь, травм та втрат. Ганс Сельє (Hans Selye, MD., PhD) одним із перших серед науковців описав фізіологію стресу та запровадив термін “загальний адаптаційний синдром”: тривога – опірність – перевтомлення/вигорання (general adaptation syndrome: alarm – resistance – exhaustion). Волтер Канон (Walter Cannon, MD., PhD, Harvard Professor) доповнив розуміння фізіології стресу, як реакції організму на подразник у залежності від світосприйняття особи: боротися, тікати або завмерти (fight vs flight or freeze reaction). Герберт Бенсон (Herbert Benson, MD, Harvard Professor), досліджуючи вплив медитації на організм, описав феномен релаксації (the relaxation response), як природний антидот то стресової реакції. Між особою та стресовим подразником знаходиться людське унікальне світосприйняття. Отже, будь-яка стресова ситуація, як подразник, перш ніж вплинути на нас, проходить через наше мислення, аналіз та світосприйняття. Відомо, що наше світосприйняття тільки на 5% пов’язане з раціональним мисленням і на 95% – із нашою підсвідомістю, яка значною мірою формується до семирічного віку, а відтак, під впливом зовнішнього культурного середовища: родини, школи, церкви, спільноти та суспільства у цілому. Тому враження, досвід та різного роду пережиття у дитинстві та молодому віці, коли ми формувалися як особистість, можуть бути як позитивними так і, на жаль, негативними факторами нашої опірності до стресу. Отже, за Гансом Сельє, спочатку наш організм реагує на стрес, відповідає на нього (адаптація/опірність), потім настає фаза перевтоми (exhaustion) – людина більше не може приймати навантаження. У кожній ситуації людина може відповісти на стрес по-різному: боротися, втікати або завмирати (принцип “трьох F”: fight, flight, or freeze). Проте ці реакції є ефективними тільки у ситуаціях гострого стресу, тоді як хронічний мікрострес нас поступово вбиває. На противагу, у стані медитації та молитви зосередження (centering prayer) у нашому організмі відбуваються процеси протилежні до стресової реакції (the relaxation response – відповідь релаксацією): знижується тиск, сповільнюється серцебиття, організм перебуває у стані оптимального гомеостазу та гоїння.
Тепер коротко торкнемося природи психо-фізіологічного феномену вигорання. Отже, емоційне вигорання — це стан фізичного, емоційного та психічного виснаження, який часто пов’язаний із тривалим і надмірним стресом, особливо на робочому місці, чи при довготривалій опіці за важкохворими родичами, дітьми у родинах, через брак самоопіки та підтримки від інших. Синдром вигорання / емоційного виснаження включає: відчуття втоми і виснаження, яке не зникає після відпочинку, апатія та втрата сенсу до життя, зацікавлення, натхнення до роботи і зниження мотивації, відчуття безпорадності, труднощі зосередження та прийняття рішень, пригнічений настрій, відчуття тривоги або дратівливість, відчуження від роботи, друзів та наколишнього світу. Також, синдром емоційного вигорання включає й фізичні симптоми, такі як як головний біль, біль у спині, розлади кишково-шлункового тракту, біль у м’язах і суглобах, хвороби шкіри, пониження імунної функції та проблеми зі сном. У додаток, особи у стані емоційного вигорання часто виявляють труднощі у спілкуванні та соціальних зв’язках, переживають відчуття відчуження та самотності, сумніваються у власних здібностях та заслугах. Дуже важливим симптомом емоційного вигорання є цинічне наставлення до людей, обов’язків та життя загалом, яке може дійти до токсичного стану для особи та оточуючих – стану деперсоналізації. Деперсоналізація – це явище, при якому людина починає цинічно, байдуже і холодно ставитися до людей і подій навколо, як до об’єктів, позбавлених особистого значення. Звичайно, у такому стані людина не спроможна підтримувати довготривалі, дружні, зичливі стосунки зі взаємною повагою та підтримкою.
Дуже важливо бути обізнаними з динамікою розвитку синдрому емоційного вигорання, щоб його запобігти. 1) Захоплення працею чи обов’язкми; 2) Стадія сумніву (стрес); 3) Стадія виснаження (вигорання); 4) Стадія розчарування (криза); 5) Синдром повного вигорання. Фахівці, які займаються проблемою емоційного вигорання виявили сім основних причин, які викликають цей болючий емоційний синдром, а саме: 1) перенавантаження; 2) відчуття відсутності контролю; 3) недостатня винагорода за працю; 4) відсутність підтримки; 5) відсутність справедливості; 6) невідповідність цінностей і навичок у роботі; 7) втрата змісту у роботі чи служінні.
Біблійський погляд на важливість самоопiки.
“І поблагословив Бог день сьомий, і його освятив, бо в нім відпочив Він від усієї праці Своєї, яку, чинячи, Бог був створив.” ( Буття 2, 2-3) Навіть герої Біблії відчували вигорання, від пророка Мойсея до самого Господа Ісуса Христа. Мойсей занепав духом аж до тої міри, що попросив Бога вбити його. “Бо вони плачуть передо мною, говорячи: Дай же нам м’яса, і ми будемо їсти! Не подолаю я сам носити всього цього народа, бо він тяжчий за мене! А якщо Ти таке мені робиш, то краще забий мене, якщо я знайшов милість в очах Твоїх, щоб я не побачив нещастя свого!” (Числа 11:14-15). Зазнавши поразки, цар Давид і його піддані голосно плакали, “доки не залишилося в них сили плакати.” (1 Самуїл 30:4) Завзятий і ревний пророк Ілля, самотній у своєму покликанні, у печалі закликав до Господа: “Я ревно служив Tобі Богу Вседержителю. Але сини Ізраїля зламали заповіт з Тобою, порозбивали Твої жертовники та повбивали кожного з Твоїх пророків. Залишився тільки я, а тепер і мене намагаються вбити.” (1 Царі 19:10) Ілля відчував, що він єдиний, хто залишився виконувати Божу Волю. Відчував велику самотність і розбитість, був у розпачі та жалі до себе. У цей момент Бог тихим голосом запевнив його, що він все ще поруч з Іллею. Апостол Павло зазнав великого переживання, коли його човен був розбитий бурхливими хвилями моря підчас місійної подорожі, був ув’язнений, побитий, голодував і був позбавлений сну, і “крім усього іншого… щодня переймався турботою про всі церкви” (2 Коринтян 11). Ісус Христос, коли відчував втому, відходив від людей на самоту, щоб через молитву до Отця попoвнити свої сили для служіння. “Ісус негайно змусив своїх учнів сісти в човен і поплисти перед ним до Витсайди, поки він відпустив натовп. Покинувши їх, він піднявся на схил гори помолитися. Пізніше тієї ночі човен був на середині озера, а він був один на суші.” (Марко 6:45-47) Ісус запрошує своїх учнів черпати силу та енергію, натхнення та зміст у праці чи служінні саме у молитовному єднанні з Господом. “Прийдіть до мене, усі струджені та обтяжені, і я вас заспокою. Візьміть на себе ярмо Моє і навчіться від Мене, бо Я тихий і смиренний серцем, і знайдете спокій душам своїм. Бо ярмо Моє любе і тягар Мій легкий.” (Матей 11:28-30) “Шість днів працюй, а дня сьомого відпочивай, навіть під час оранки та жнив ти повинен відпочивати.” (Вихід 34:21) “Хіба ви не знаєте, що ваші тіла то храми Святого Духа, Який у вас, Якого ви прийняли від Бога? Ти не свій, ти дорогою ціною куплений. Тож шануйте Бога своїми тілами.” (1 Коринтян 6:19-20) Тут зразу потрібно наголосити, що турбота про себе не є виявом самолюбства чи єгоїзму, але є радше християнським обов’язком. “Люби свого ближнього, як самого себе” (Матей 22:37-39) Божественний Учитель Ісус Христос заповідав “любити свого ближнього, як самого себе”, що звичайно передбачає усвідомлену самоопіку та турботу про себе, щоб відтак могти послужити іншим. Старозавітній Бог Ягве під загрозою смерті наказував синам Ізраїля святий день святкувати, прославляти Бога та відпочивати у день суботній після робочого тижня важкої праці.
Сподіваюсь, що читач після прочитаного матеріалу буде більше усвідомлений про природу та причини виникнення синдрому емоційного вигорання і про його реальну загрозу нашому здоров’ю та цілому єству. У наступній статті поведемо розмову як запобігти емоційному вигоранню, підвищити опірність нашого організму до потрясінь, бути ефективними та життєрадісними. Модифікована “Ісусова Молитва” стане нам своєрідною духовно-молитовною “матрицею” наших зусиль та дороговказом.