БЛАЖЕНСТВА НАГІРНОЇ ПРОПОВІДІ – АВТОПОРТРЕТ ІСУСА ХРИСТА: Запрошення до Святості і Жертви
“Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами.” (Матей 5:10-11)
“Сяйво Істини сяє в усіх ділах Творця, а особливо в людині, створеній на образ і подобу Божу (пор. Бут. 1, 26): правда просвітлює людський розум і формує свободу людини, провадячи її у пізнанні й любові до Господа. Тому Псалмоспівець молиться: “Яви нам, Господи, світло лиця Твого!” (Пс. 4, 7; витяг з Енцикліки Папи Івана-Павла ІІ “Veritatis Splendor/Сяйво Істини”)
Ісус Христос у своїй Нагірній Проповіді обіцяв своїм послідовникам відчуття внутрішнього духовного блаженства у час заховування тої чи іншої чесноти. Це запрошення до святості та нагорода за богоугодне життя тут на землі та небесах сприймається християнами без застереження. Але коли Христос обіцяє своїм учням терпіння, гоніння та переслідування за свідчення євангельської правди серед грішного світу, то тільки всеціло віддані Господу, сильні вірою, відважні духом, готові до жертви Христа ради, спроможні бути на висоті цього покликання, називатися правдивими християнами. Христос Спаситель бажав наперед приготувати своїх учнів до переслідування, якого сам зазнав від тодішньої юдейської релігійної старшини та світської влади Риму, окупанта юдейської землі, які рaзом віддали Христа на розп’яття. Равинське прислів’я гласить: “Скажеш правду, тікай, бо тебе розіпнуть.” Римський Пилат підчас допиту запитав Ісуса Христа: “Ти Цар Юдейський?” Ісус Христос відповів: “Ти говориш, що Я Цар. Я для того народився і для того прийшов у світ, щоб засвідчити істину; кожен, хто від істини, слухається голосу Мого.” З цих слів Пилат побачив, що перед ним стоїть проповідник істини, вчитель народу, а не бунтівник, який іде супроти влади римлян. Пилат, сам не розуміючи до кінця відповідь Христа, запитав: “Що є істина?” Не чекаючи відповіді, вийшов до юдеїв на літостротон й оголосив: “Я ніякої провини не знаходжу в Ньому”, але проявив малодушність – вмив руки і віддав Христа на розп’яття. Апостол Павло, колишній гонитель християн, римський сотник та фарисей, зі свого власного досвіду відтак зазначить: “Всі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані.” (2 Тимотей 3:12) У цій статті коротко торкнемося історії гоніння християн, причин опірності світу то євангельської правди та нашої благородної місії свідчити Христа Господа у цьому грішному світі.
Протягом усієї історії Христової Церкви віруючі зазнавали переслідувань – від відречення рідних і близьких, висміювання і зневажання у суспільстві, до відкритого цькування, ізоляції, ув’язнeння та вбивства. Тих, хто витримав до кінця у вірі, пожертвував своїм життям і не зрікся Христа та Євангелії Церква проголосила святими угодниками, а хто свідомо прийняв ще й мученицьку смерть – святими мучениками. У перші три століття Церкви до проголошення Костянтином Великим едикту вільності всіх релігій у Римській Імперії (Edict of Milan), від Нерона до Діоклетіана, рання спільнота християн зазнала жорстоких переслідувань. Перші християни були змушені вести своє таємне життя у вірі, живучи на узбіччі суспільства та зустрічаючись на богослуженнях у катакомбах, печерах та схованках. Незважаючи на жорстокі переслідування, перші християни–мученики вистояли. Тертуліан відтак влучно зазначить: “Кров мучеників сталo насінням церкви для подальшого розвою.” Прийняття християнства у Римській Імперії та країнах після її розпаду, переслідування християн велися вже не за саму віру у Христа, а за свідчення у правдивій вірі. Приклад відданості євангельській істині показали багато отців Церкви, які змушені були протистояти contra mundum (проти світу) у самій церкві і поза церквою. Слід тут згадати, що християни зазнали також жорстоких переслідувань та утисків з боку мусульман, коли на їхні краї був насильно накинутий іслам через загарбницькі війни. З реформацією та контрреформацією в XVI і XVII століттях прийшла нова хвиля переслідувань християн з обох сторін, прихильників протилежних доктрин. Болючий спогад для всієї церкви та людства залишив час занадто завзятих інквізиторів, які спалювали на вогнищах вірних церкви, віра, світогляд і життя яких відрізнялися від офіційної церковної доктрини церкви. Епоха великих географічних відкриттів у ХVIII-XIX століттях відкрила нові можливості для місіонерського служіння по всьому світу. Історію великого місіонерського руху неможливо розповісти без признання тяжких випробувань та величезних жертв, які зазнали місіонери та новонавернені послідовники Христа Господа.
Двадцяте століття стало часом найбільшого зростання переслідувань християн, яких вбивали за їхню віру, ніж за всі інші епохи разом узяті. Смертоносний напад на християн прихильників відкритих ворогів Бога та Церкви – Леніна, Сталіна, Гітлера, Мао Цзедуна, Мугабе, Кастро, Кім Ір Сена та Пол Пота – в ім’я антилюдських ідеологій вигубив мільйони невинних людей, які тільки бажали жити згідно євангельських правд не роблячи нікому ніякого зла, але тільки плекати по своїх родинах та спільнотах мирне життя у любові та повазі один до одного. У тюремних камерах–ізоляторах тортур, гулагах, “центрах перевиховання” та трудових таборах мільйони невинних християн були замучені тортурами та тяжкою підневільною працею.
Святіший Отець Іван Павло ІІ назвав ХХ століття століттям мучеництва. “Приклад героїчних свідків віри є справді цінним для всіх християн. У 20-му столітті майже всі церкви зазнали переслідувань, об’єднуючи християн у місцях страждань і роблячи їхню спільну жертву знаком надії на майбутні часи”, – з жалем та надією зазначив Папа. Ватикан зібрав імена понад 12 000 мучеників з церков усього світу, включаючи і мучеників нашої Української Греко-Католицької Церкви, яка була переслідувана московським безбожним режимом. Патріарх Йосип Сліпий, ісповідник віри, свідок Христа ради, пережив 18 років ув’язнення у холодному Сибіру разом тисячами вірних нашої церкви–мучениці. Чому саме нашу церкву було вирішено ліквідувати раз і назавжди. Відповідь криється у трьох нам добре відомих причинах, відображених у самій назві нашої Української Греко-Католицької Церкви:
1. Наша Церква була українською, яка допомогла вірним зберегти свою українську самобутність у період відсутності власної української держави.
2. Наша Церква була католицькою, частиною Вселенської Церкви у єдності з Римським Апостольським Престолом.
3. Наша Церква була правдивої Церквою – Матір’ю, духовною спільнотою, де плекалися відвічні євангельські цінності з часів Володимирового хрищення Руси-України.
Декілька думок про причини чому людина чи суспільство відкидало і продовжує відкидати християнство, як нову релігію, яку заклав Господь Бог Наш Ісус Христос більше як 2 тисячі років тому проголошуючи Добру Новину. Якщо Христове Євангеліє є “доброю новиною”, то чому так багато людей відкидають її? Відповідь на це важливе питання лежить у духовно-релігійній, соціально-культурній та еволюційно-біологічній площинах.
Духовно-релігійна площина
Історія Старого Завіту та інших світових релігійних духовних традицій засвідчує, як важко зробити усвідомлену ревізію вірувань та вироблених на протязі тривалого періоду традицій, обрядів та духовних практик. Це зрозуміло, бо маємо справу з дуже чутливими сакраментальними духовними речами: установленими релігійними догмами, духовними практиками, виробленою традицією, та певним укладом життя у спільноті. Люба спроба змінити те, що вироблене віками буде викликати великий природній спротив. Це стосується спроби ревізії чи зміни всередині самої релігійної спільноти та у більшій мірі зміни, які накладаються ззовні. Тому не дивно, коли Ісус з Назарету, подорожуючий равин, на початку своєї місії зразу старається заспокоїти своїх одноплемінників: “Не думайте, що Я прийшов відмінити Закон Мойсея або Пророків. Я не прийшов відмінити, але сповнити.” (Матей 5, 17-18) У додаток Христос наголошує, що найважливіше у Законі – Любов до Бога та ближнього. Навіть проповідь Христа про основну заповідь любові та доброї новини не зворушила охоронців Мойсеєвого Закону: фарисеїв, садукеїв, книжників та старозавітніх священиків. На Ісуса з Назарету дивилися як на відступника закону і за це жидівська старшина видала Христа на суд та розп’яття. Як інший приклад опірності не тільки до ревізії, але тотальної зміни установлених вірувань, духовно-релігійно-культурних традицій було насильне хрищення Руси–України Святим Володимиром Великим у водах Дніпра. Народ чи особа отримує хрищення, але процес євангелізації та пізнання Христа Господа триватиме ціле життя, як особи так і народу.
Соціально-культурна площина
Установленийсоціально–культурний устрій у старих та модерних часах серед різних країн, культур і духовних традицій чинив, чинить і на жаль буде чинити опір щодо сприйняття євангелії Ісуса Христа. Для прикладу візьмемо соціально-культурний устрій країн сходу і навіть країн сучасної Європи. У Японії, країні де сходить сонце, виробився унікальний соціально-культурний устрій, який на протязі довгих віків мешканці цього острова старалися зберегти від зовнішніх впливів. Відомо, що Японія у свій час заборонила чужоземним кораблям заходити у їхні порти та християнським місіонерам сповняти свої місії серед місцевого народу, щоб саме зберегти монолітність та унікальність суспільства у всіх відношеннях та рівнях. Подібно, китайське суспільство з тисячолітньою історією виробило свій унікальний спосіб життя, який витримав іспит часу. За часів коли китайське суспільство трималося етичних принципів Конфуція, чи під сучасну пору коли комуністичний режим має монополію на владу та ідеологію, є той самий спротив щодо впливу світових релігій, включаючи християнство та іслам, щоб мати тотальний контроль над людиною. Навіть у сучасній Європі, яка є колискою християнської релігії та культури, є відкритий спротив впливу релігії та церкви на суспільне життя. У новій Конституції Європейського Союзу не згадано, що духовне, культурне, освітнє життя у країнах Європи було виплекане на євангельських засадах. Одночасно, тут в Америці у Конституції згадано, що свобода, права та гідність громадян є дано людині Богом Творцем. Але на жаль, Церква Христова за останні десятиліття втратила вплив на суспільне життя та школу. Відомо, що на даний час медіа, інтернет, соціальні платформи, зірки-актори Голівуду чи коцертної сцени мають більший вплив на суспільство, а особливо на молодь, ніж церква.
Еволюційно – біологічна площина
Людина, як вінець Божого творіння, створена на образ і подобу Бога Творця. Людство перейшло еволюцію свого розвитку через мільони років (філогенез). Подібно, кожна дитина у лоні матері повторює цю еволюцію пращурів (онтогенез) у вже прискореному часі (9 місяців). Через всю історію людства спостерігаємо розвиток головного мозку та людського розуму. Людина у певний період свого розвитку усвідомила, що за її існуванням, красою земної природи та зоряного неба є Творець, якому потрібно віддати славу і подяку за дар життя. Це був початок релігійного пережиття та зародок тої чи іншої релігії, філософії та культури у людській спільноті. З пошаною до всіх світових релігій та духовних традицій ми може ствердно сказати, що християнство – це найвища релігія у людському досвіді. Це релігія вищої свідомості – вільного вибору прийняття у своє життя Ісуса Христа, Сина Божого, Спасителя світу і нашої власної душі та добру новину про Любов Бога Отця до нас усіх у Святому Дусі. Християнство вимагає від нас усіх охрещених в Ісуса Христа всецілої трансформації. Ця духовна трансформація вимагає від людини контролю над нижчими поривами нашого єства, саме спадщиною еволюційного розвитку, та одночасно плекання християнських чеснот вже “нової людини”. Апостол Павло запрошує вірних церкви бути новою людиною у Христі Ісусі. “Отож, зодягніться, як Божі вибранці, святі та улюблені, у щире милосердя, доброзичливість, покору, лагідність, довготерпіння.” (До Колосян 3, 12) Одночасно, Апостол Павло признає, як важко йому самому боротися з нижчими поривами його єства. “Бо добро, яке хочу, не роблю, а знову й знову роблю зло, якого не хочу. Якщо ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це роблю, а гріх, який живе в мені.” (До Римлян 7:18-20) Цей духовний розвій запрошує нас бути кращою особою кожного дня, кращою версією самих себе і накінець христоподібною людиною, живою іконою Христа Господа у світі. У більшій чи меншій мірі кожна особа стоїть перед вибором прийняти чи не прийняти Христа і Його Євангелію і, як наслідок, бути готовою жити за вічними життєдайними законами Христової Євангелії чи мінливими секулярними законами сучасного світу. Життєвий досвід показує, що людина у більшості випадків вибирає широку дорогу вседозволеності (з меншим спротивом), ніж вузьку дорогу євангельської святості та служіння іншим у потребі, яка веде до правдивого людського щастя тут на землі.
У цій статті ми завершуємо наші спільні розважання над блаженствами, які були проголошені Ісусом Христом у Нагірній Проповіді. У своїй первинній глибині блаженства є своєрідним автопортретом Ісуса з Назарету, і саме тому вони є запрошенням до наслідування та до поєднання власного життя з Христом. Кожен із нас запрошений прийняти ці блаженства як дар від Христа Спасителя для нашого морального удосконалення, який послужить нам дороговказом до Живого Бога, повноти життя та вічності через служіння людині поруч. Ісус Христос – правдиве світло, що просвітлює кожну людину, яка приходить на світ. Кожен із нас покликаний нести світло Христового Євангелія до всіх людей, яких зустрічаємо на дорозі нашого життя. Сучасний світ потребує відважних та готових до жертви Христа ради новітніх апостолів Доброї Новини – Євангелії Ісуса Христа. Христос благословляє кожного із нас і дарує нам велику гідність бути носіями Світла.“Ви — світло для світу. …Тож нехай сяє ваше світло перед людьми, щоб вони побачили ваші добрі діла й прославили Отця вашого, Який на небесах.” (Матей 5:14-16) Амінь.