Втрата, Скорбота і Гоїння з Надією на Живого Бога
«…Час народжуватися і час помирати, … час шукати і час миритися з втратою, … час плакати і час сміятися,…час мовчати і час говорити! (Книга Екклезіаста, 3)
П’ять Стадій Скорботи – Five Stages of Grief by Elizabeth Kubler Ross, MD.
У цій статті торкнемося дуже чутливої і важливої теми, а саме теми нашої власної смертності та жалоби по втраті рідних і близьких людей. Ця тема є завжди актуальною, а особливо зараз у час війни в Україні. На жаль більшість із нас вже втратили рідних, близьких знайомих через лихоліття війни на рідних землях. Як бачимо, дійсність нашого буття на землі є такою, що тут не стоїть питання чи ми самі та наші ближні будуть переходити різного роду буревії життя (хвороби, травми та втрати), а радше коли цей небажаний руйнівний буревій нагряне. У час війни наші переживання за життя рідних і близьких є загострені і перебувають на поверхні нашої свідомості. Отже, дуже важливим є для всіх нас належно себе підготувати до тих чи інших життєвих випробувань, терпіннь і втрат, щоб вистояти і відтак повернутися до життя. Отже, на початку нашого розважання пропоную читачам взяти під увагу п’ять класичних стадій скорботи (жалоби), а саме: заперечення (denial), гнів (anger), торг (bargaining), смуток (depression) i прийняття (acceptance), які переходить кожна вмираюча людина, а також i близька родина до (anticipatory grief) і після смерті близької особи. Ці п’ять стадій (емоційних станів) жалоби були описані лікарем–психіатром Elizabeth Kubler Ross, MD, яка довгий час опікувалася своїми вмираючими пацієнтами та їхніми родинами. Проаналізуємо кожну стадію окремo, щоб бути свідомими, що нас очікує коли прийде час терпіння та втрати на духовному, емоційному та соціальних рівнях.
Слід зазначити, що кожна життєва трагічна ситуація, пов’язана з тою чи іншої хворобою чи втратою, є до великої міри унікальною і неповторимою. Так само кожна особа чи родина у свій спосіб переходить жалобу по втраті близької людини. Bсі ми переходимо ці п’ять вищеназваних стадій жалоби, але не обов’язково прямолінійно та почергово. Слід пам’ятати, що ми переходимо, до певної міри свідомо чи підсвідомо, ці психологічно – емоційні стани, коли переживаємо різні життєві втрати: втрату близьких, втрату здоров’я, втрату коханих осіб та друзів, втрату молодості та життєвих сил, втрату роботи чи місця проживання, втрату мрій та надій, втрату власної свободи та незалежності щодо нормального функціонування, навіть втрату улюблених тварин, тощо. Для нас, людей віри, дуже важливо відчути Божу присутність у час скорботи і переходити болючу жалобу з надією на Господа. Тому поряд з аналізом емоційного стану кожної стадії ми включимо біблійну перспективу, а саме: Благодать Господа у час наших переживань. “Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені”. ( Матвія 5, 4). Біблія визнає реальність горя та показує, що навіть Ісус переживав смуток. У Євангелії від Івана 11:35 ми бачимо найкоротший вірш у Біблії: “Ісус заплакав”. Це сталося, коли Ісус оплакував смерть cвого друга Лазаря, хоча й знав, що воскресить його з мертвих. Це демонструє, що Христос розуміє наш біль і співчуває нашим стражданням.
Перша Стадія – Заперечення (Denial): Коли людина отримує погану новину про своє здоров’я чи здоров’я ближніх, поганий прогноз тої чи іншої хвороби, тоді раптово переживає первинний емоційний приголомшений шок. Шок — це природна реакція на раптові зміни або трагедію. Ця погана новина звучить для особи, як грім з ясного неба. У ту мить, на підсвідомому рівні, людина включає первинну захисну реакцію – заперечення, бо на свідомому рівні наш мозок і розум не готовий ще прийняти цю страшну вістку про загрозу власного життя чи наших ближніх. Відмова прийняти реальність втрати, є захисним механізмом для подолання болю. Чим глибша любов – тим і глибша біль. Цей час заперечення служить психологічним буфером для єства людини, щоб уникнути або зменшити емоційну біль, і дає час на потрібну адаптацію всього організму, щоб згодом дивитись гіркій реальності прямо в очі. Також, для близьких людей, які стають раптово свідками цієї життєвої трагедії, коли їхні рідні отримали діагноз невиліковної хвороби, цей час заперечення допомагає їм психологічно приготувати себе до болючої реальності остаточної втрати, y часі, рідної особи. У цій стадії людина, яка риторично раптово опинилась одинокою серед океану, почуває себе дуже самотньою, заломленою, покинутою напризволяще та ізольованою від світу. Коли особа пережила первинний шок, тоді пробує знайти відповіді на болючі питання: чому це сталось, хто винен у цьому, як можна було тій трагедії запобігти, тощо. У більшості випадків особи, після первинного шоку і усвідомлення нової загрозливої реальності для себе чи ближніх, переживають природню злість на цілий світ та на небо, яке не захистило їх. Навіть у моменти шоку потрібно звернутися з вірою і довір’ям до Бога за стабільністю i опорою, спокоєм та духовним притулком. “Бог — наш притулок і сила, завжди присутня допомога в біді”. (Псалом 46:1). “Господь близький до розбитих серцем і спасає розбитих духом”. (Псалом 34:18).
Друга Стадія – Гнів (Anger): Коли терпляча особа усвідомила гіркий стан, у якому перебуває, вона відчуває несправедливість по відношенню до себе. Відчуття несправедливості та болю викликає внутрішній спротив у людини, який часто виражається і звужується у злість на всіх і на все, включаючи Бога. Гнів – це природна емоція, і навіть біблійні персонажі висловлювали гнів у своєму горі. З психологічної сторони, відчуття злості у терплячої людини є природньою реакцією на трагедію, у якій вона опинилась. Злість є індикатором того, що особа вже прийшла до тями та може виразити свої емоції і старається вирватися з цього стану шоку та ізоляції. У цій стадії ми можемо бути злі самі на себе чи на інших, хто не зміг запобігти трагедії. Віруюча особа може мати претензії та злість навіть до самого Бога, який не відвернув терпіння, горе чи втрату. У цей час терпляча особа переходить болючий іспит віри, яку може навіть втратити у час терпіння та горя. Терпляча людина, у стані болю та розпачу, може показати кулак своєї руки до неба, але прийде час i цей кулак розімкнеться і відкриє долоні, щоб отримати силу з висоти. У нашій християнській вірі Господь ніколи не обіцяв, що ми не будемо терпіти, але обіцяв, що буде з нами до кінця. Ми завжди можемо отримати від Христа Бога силу до життя, звільнення від терпіннь та натхнення з висоти. Потрібно тільки повернутися нам лицем до Бога і просити помочі і миру, щоб звільнитися від гніву, який роз’їдає наше єство. “У гніві своєму не грішіть, і сонце нехай не заходить у вашому гніві”. (Ефесян 4:26)
Третя Стадія – Торг (Bargaining): Коли втрачаємо ближніх, ми у відчаї пробуємо у своїх думках і бажаннях повернути все назад. Ми пробуємо домовитись з Богом, щоб ця трагедія втрати була тільки поганим жахливим сном. Коли наші ближні ще є з нами зі загрозливими недугами чи травмами ми також пробуємо відвернути цю трагедію неминучої втрати. Ми обіцяємо Богу, що зробимо все у нашому житті, щоб тільки близька особа не відійшла передчасно від нас. Батьки просять Бога, щоб їхні діти були врятовані ціною навіть їхнього життя через обмін-жертву. Всі ці спроби домовитись з Богом є одночасно виявом любові та турботи до ближніх та відчуття особистої вини за те, що не все було зроблено з нашої сторони, щоб запобігти горю. Коли людина розуміє, що вже не зможе повернути назад здоров’я та життя ближніх, тоді просить Бога, щоб бодай відвернув горе від інших у родині. Насамкінець, коли людина розуміє, що минуле годі поправити, тоді просить Бога у вірі та надії о щасливе майбутнє на небесах, де сподівається зустріти душі рідних, які відійшли у засвіти раніше. По суті, торг відображає наше бажання контролю, але Бог закликає нас довіритися Його плану, навіть коли ми до кінця не розуміємо його. “Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся”. (Приповісті 3:5). Отже, замість того, щоб торгуватися, шукаймо Божої волі, яка є завжди Доброю для нас і наших ближніх. Просімо у Господа духовної сили та надії з висоти.
Четверта Стадія – Депресія (Depression): Коли людина, яка переходить жалобу свого власного життя, що передчасно закінчується через серйозну недугу, чи особа, яку болить душа за втратою близької особи, розуміють, що минуле вже не повернути, а майбутнє є завжди невідоме. Тоді терпляча людина занурюються у глибину свого єства, відчуває безсилля і відчай. Цей пригнічений болючий стан вводить людину у глибоку депресію. Депресія підчас жалоби є природньою відповіддю на болючу дійсність непоправної втрати і не є ментальною недугою. У цей час життя немов зупиняється, смуток охоплює все єство людини зникає радість буття і тільки жевріє надія. Парадоксально, що цей тимчасовий стан глибокого смутку – депресії є ключовою частиною процесу гоїння душевно – емоційної рани по незворотній втраті. Дуже важливою у цей глибокого смутку та внутрішньої ізоляції особи, яка страждає, є молитовна, моральна підтримка та присутність родини, друзів та душпастирів. Людина у стані глибокої депресії торкається дна свого єства і чекає на руку допомоги від ближніх, щоб піднятися і вернутися до нормального життя. Потрібно завжди пам’ятати, що навіть у найтемніших долинах нашого життя, Бог є завжди присутній. “ Коли я піду́ хоча б навіть долиною смертної те́мряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, — Твоє же́зло й Твій по́сох — вони мене вті́шать!” ( Псалом 22 , 4).
П’ята Стадія – Прийняття (Acceptance): Після переходу, не обов’язково прямолінійно і почергово у часі, всіх попередніх стадій – заперечення, гніву, торгу та депресії – людина, яка несе тягар втрати готова зняти його зі своїх плечей і прийняти свій стан та дійсність життя. Цей стан прийняття і готовності повернутись до нормального життя без близької людини не є остаточним пунктом, а залишається процесом-подорожжю. Ми дальше будемо відчувати тугу і біль втрати, але не будемо вже заперечувати відсутність ближніх у нашому житті. Ми будемо пробувати жити не тільки для себе, але й заради них зберігаючи у наших серцях світлу пам’ять про наших ближніх, які передчасно відійшли від нас з цього світу. Варто, щоб цей час гоїння був наповнений молитвою, спогадами, пам’яттю про близьку особу, якої вже не має і не буде поруч.
Львівський письменник Роман Іваничук у своїй книзі, “Четвертий Вимір” наголошує, що коли наші ближні помирають вони все ж таки залишаються з нами у четвертому вимірі – вимірі пам’яті, якщо ми їх будемо пам’ятати у своїх молитвах, спогадах та заупокійних богослужіннях. “Я оберну їхній смуток на радість, потішу й розвеселю їх, – а горе забудеться.” (Єремії 31:13) . Господь обіцяє всім нам, хто перебуває у скорботі по втраті рідних і близьких, “ Я ваш смуток оберну у радість” – радість воскресіння до життя вічного. Прийняття та зцілення – це завершальні фази процесу скорботи, що знаменують собою поворотний момент, коли люди починають знаходити спокій та відновлення після пережитої втрати. Ці етапи мають глибоке значення, оскільки вони відображають шлях до прийняття нової реальності та повернення до життя і надії на краще. Джерелом гоїння та утіхи у час скорботи є Живий Бог, який покликав нас до життя на землі і дарує нам життя вічне на небесах. “Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя та Бог утіхи всілякої, що втішає нас у всіх наших скорботах, щоб і ми могли втішати тих, хто перебуває в будь-якій скорботі, тією втіхою, яку отримуємо від Бога самі”. (2 До Коринтян 1:3-4).
Сподіваюсь, що вищеподана інформація про психологічні стани усіх п’ять стадій – заперечення, гнів, торг, депресія та прийняття – які ми переходимо підчас жалоби, буде корисною. У час життєвих криз та втрат ми всі переходимо первинний шок, хаос, дезінтеграцію, а відтак реінтеграцію нашого життя. Після найсильнішого буревію все ж таки наступає тиша і пробивається світло сонця з небес. У час випробування варто використати всі наші внутрішні ресурси: живу віру, опірність та адаптаційні резерви організму, впевненість у власні сили та зовнішню допомогу від родини, церкви, спільноти та професійних осіб. Serenity Prayer: “…God grant me the serenity to accept the things I cannot change; courage to change the things I can; and wisdom to know the difference “…О Боже, дай нам спокій прийняти все, що не можемо змінити, відвагу змінити те, що можемо, та мудрість пізнати різницю (між спокоєм і відвагою). Мудрість приходить від Бога та пускає коріння y життєвий досвід людини. Отже, маймо довір’я до Бога і вірмо у свої власні сили, досвід і розум та завжди бережім надію на краще майбутнє. “І мир Божий, що вищий від усякого розуміння, хай береже ваші серця та ваші думки в Христі Ісусі”. (До Филип’ян 4:7). Амінь.