“Штрихи до портрету Великого Митрополита Андрея Шептицького –
Святого, Доброго і Мудрого Пастиря”
“Великих можемо вповні пізнати та оцінити тільки з відстані часу…”
Першого листопада 2024 року сповнилось 80 років відходу у вічність світлої пам’яті Слуги Божого Великого Митрополита Андрея Шептицького – святця, титана духу і розуму, доброго мудрого пастира, етнарха українського народу, духовного батька нації у часі відсутності держави. Великого Митрополита по праву можемо назвати найвидатнішими українцем ХХ століття за його вклад у відродження української самобутності, науки, духовності і культури. З відстані часу ми можемо вже краще пізнати і оцінити велич його постаті через наукові дослідження його доробку у всіх сферах буття українського народу, особливо у Західній Україні у часі служіння на Митрополичому Свято-Юрському престолі у Львові. Написано багато наукових праць, зібрано численні живі свідчення сучасників Митрополита про його вплив на їхнє життя та життя церкви і народу. У цій статті дозволю собі додати декілька штрихів до портрету Кир Андрея зі слів кількох очевидців, від яких почув про їхнє особисте враження у спілкуванні з Добрим Пастирем. Моє перше знайомство з постаттю сивобородого Митрополита відбулося через розповідь моєї мами, яка з малих літ нам, дітям розповідала, що ми належимо до Української Греко-Католицької Церкви, яка була у той час була загнана у підпілля після її ліквідаціі на псевдо-соборі 1946 року у Львові. Моя мама, як і багато інших у Західній Україні, слухала Службу Божу та проповіді отців через радіо Ватикан. Вже підчас навчання у підпільній семінарії під проводом отців-монахів Чину Святого Василія Великого більше дізнався про служінння Кир Андрея, який у свій час служив отцем-ігуменом Церкви Святого Онуфрія у Львові.
Після мого висвячення на священика у підпільній церкві Владикою Кир Софроном Дмитерком, який був патроном отців–василіaн у час підпілля, я отримав грамоту–призначення з рук Митрополита Кир Володимира Стернюка служити вірним у селі Прилбичі, Яворівського району, де народився Андрей (Роман) Шептицький. Першого листопада 1990 року мені випала велика честь разом з вірними підпільної церкви відправити відкрито, просто неба, панахиду за блаженний упокій душі Митрополита Андрея у річницю його смерті у центрі села Прилбичі біля “фігури” (так називали у той час статую святим), бо місцева церква у той час ще офіційно належала до московської горе-церкви аж до проголошення незалежності України.
Митрополит – меценат освіти та культури
Слуга Божий Кир Андрей завжди наголошув про важливість розвитку науки, освіти та культури рідного народу, якому ревно служив та щедро жертвував на підтримку здібної молоді уділяючи стипендії зі своїх власних та родинних статків. Нижче піде мова про одного студента, який отримав благословення і стипендію від великодушного і щедрого Митрополита Андрея на навчання спочатку у семінарії, а відтак у місцевій консерваторії у Відні. Отже, коротко про передісторію моєї зустрічі з тим вибраним студентом, який відтак стане вельми відомою і заслуженою людиною у культурному світі Австрії та у нашій рідній церкві у діаспорі. У час мого служіння духовником для семінаристів з України у Богословській Школі м. Джаково Загребського Католицького Університету у тодішній Югославії почалася війна між сербами і хорватами, які боролися за свою незалежність. Вся богословська школа, разом з викладачами, студентами та бібліотекою змушена була переїхати у час гарячої фази війни до м. Матерсбургу в Австрії. Підчас різдвяних вакацій я мав нагоду служити з отцем Олександром Остгайм-Дзеровичом, парохом Української Греко–Католицької Церкви Святої Варвари у Відні, і проживати на квартирі славного професора–композитора Андрія Гнатишина, диригента церковного хору. (Довідка: Церква Святої Варвари була заснована у 1784 році, фундатор – імператриця Марія Терезія). Підчас мого спілкування з композитором Гнатишином я дізнався, що саме Митрополит Андрей був його добродієм–меценатом, який спонсорував його студії у семінарії, а відтак і у консерваторії у Відні. З уст композитора почув дуже цікаву історію про великодушність та жертовність Митрополита Андрея, який благословив молодого Андрія Гнатишина служити Богові, рідній церкві і народу своїм талантом і любов’ю до музики. Після закінчення гімназії в 1928 році Андрій вивчав філософію і теологію у Львівській Богословській академії, а відтак став студентом педагогічного факультету Вищого музичного інституту ім. Лисенка у Львові. Отже, молодий, здібний до музики і хорового співу студент Андрій Гнатишин, коли провадив хором на одному святі у Львові, де був присутній Кир Андрей, справив на Митрополита велике враження. Митрополит надав стипендію для Андрія для продовження його богословських студій у Відні. Після першого семестру навчання у семінарії студент–богослов Андрій повернувся до Львова і попросив аудієнцію у Митрополита на Свято-Юрській горі. Підчас аудієнції Андрій з жалем у серці сказав “Ваша Екселенція, Ви дали мені стипендію на навчання у семінарії, але мушу чесно признати, що крім богослов’я я ще більше люблю музику і хоровий спів. Я не бажаю дальше вчитися у семінарії. Вибачте, що потратив Ваші кошти.” У відповідь Добрий Митрополит з усмішкою відповів: “Ти добрий, чесний, здібний хлопець. Не журися. Бог тобі дав талант до музики і через музику тоді будеш служити церкві і людям. Даю тобі додаткову стипендію, вертайся до Відня студіювати вже музику у місцевій консерваторії.” У 1931 році надав Андрію Гнатишину стипендію для навчання мистецтву композиції та диригування в Новій Віденській консерваторії. Про доробок композитора Андрія Гнатишина потрібно мабуть присвяти окрему статтю. Принагідно хочу згадати, що професор Гнатишин завжди пам’ятав про настанову Митропoлита Андрея і y своїх дописах зазначав: “Я почуваю себе до обов’язку показати нашу музичну культуру, як церковну так і світську, чужинцям, жиючим в Австрії, та широкому світові й тим самим зробити добре ім’я нашому українському народові й привити до нього симпатію.” Церковний хор парафії Святої Варвари на чолі з композитором Гнатишиним був постійним учасником всесвітньо відомого Віденського фестивалю. Слід тут згадати, що членами церковного хору були не тільки українці, але й місцева віденська еліта, яка полюбила нашу літургійну сакральну музику та хоровий спів. Пропам’ятним був виступ у Базиліці Святого Петра у складі зведеного українського хору (600 осіб) з Європи, США та Канади під час Папського богослужіння на честь тисячоліття хрищення Київської Русі у 1988 році у Римі, яким диригував Андрій Гнатишин. Як композитор, Андрій Гнатишин створив понад 260 зразків церковної та світської музики. Я був свідком коли професор Гнатишин у своєму помешканні грав на фортепіано підбираючи мелодію до поеми Івана Франка “Мойсей”. Тут з гумором хочу згадати, коли я пожалівся композитору, що Бог мені не дав дару слуху до музики, професор Гнатишин зразу відповів, що кожна людина має потенцію виробити слух до музики, потрібно тільки старатися. Попросив мене проспівати мирну ектенію з Літургії. Після декількох виголосів композитор з усмішкою мене зупинив і сказав: “ Oтче Ярославе, ви маєте слух до музики, але ви співаєте між тонами. Порада проста – старайтеся співати трохи вище або нижче у тон і все буде добре.” Не знаю чи завжди добре, знаю, що деколи вимучую наш церковний хор своїм міжтональним співом. Також, хочу наголосити для вівтарних хлопців по наших церквах про їхню велику честь, привілей служити при вівтарі у святилищі. Коли я служив Службу Божу у Церкві Святої Варвари підчас тижня професор подавав мені кадило до служіння. Одного ранку перед Службою Божою я сказав професору Гнатишину: “ Я молодий, я сам собі заправлю і візьму кадило, мені незручно турбувати вас літнього заслуженога чоловіка.” Композитор Гнатишин зі смиренністюта гідністю відповів, що для нього є великою радістю служити при вівтарі навіть коли подає кадило на прославу Бога у Літургії. Варто тут принагідно згадати, що саме у церкві Святої Варвари у Відні зберігалися довший час мощі Святого Мученика Йосафата, Архиєпископа Полоцького, перед тим як були передані на вічний спочинок у Базиліку Святого Петра під вівтарем Святого Василія Великого у вічному місті Римі у 1963 році. Товариство філателістів Австріївипустили окрему пропам’ятну поштову марку з портретом композитора Гнатишина. Перед своєю смертю (помер 3 вересня 1995 року) славний композитор Андрій Гнатишин передав свій музичний доробок–спадок до Національної бібліотеки ім. Вернадського в Києві. Як бачимо, благословення, великодушність та щедрість Митрополита Андрея та зерно його доброго душпастирського слова, яке впало на ниву душі молодого талановитого студента Андрія, увінчались згодом успіхом та дали великий плід у служінні рідній церкві та культурі свого українського народу.
Митрополит Кир Андрей і Молодь
Як Добрий Пастир і Учитель Віри, Кир Андрей розумів цінність релігійного, культурного і національного виховання підтростаючого покоління починаючи з дитячих садочків та рідної школи, щоб виплекати і зберегти самобутність української дитини, як свідомих русинів-українців та ревних християн. Митрополит був один із співзасновників та фундаторів релігійно–освітніх товариств (“Українська Молодь Христові”, “Обнова”, “Просвіта”, тощо), молодечих організацій (“Пласт”, “Луг”, “Сокіл”) та гуртків (ремісничі школи, рідна школа, хати–читальні, тощо). У своїй знаній праці “Про Божу Мудрість” мудрий Митрополит наголошував: “З соціальних вартостей ми уважаємо майже першою інтелектуальну силу знання й науки… Ані багатства, ані влада, ані могутність і сила не окупить глупоти і не заступить мудростu”.Саме у Живій Вірі та Науці Митрополит бачив надію на розвій церкви та суспільства. “Наука є другою після Ласки Божої” – золоті слова Кир Андрея. Бажаю тут поділитися з читачами спогадами пані Надії Троян, матері нашої парафіянки Віри Троян, про її пропам’ятну зустріч–відвідини сивобородого Митрополита Кир Андрея разом з дітьми та вихователями підчас дня “Дитячого Садочка” у м. Львові 1942 року. Передаю почуті незабутні враження і переживання маленької у той час п’ятирічної Надії підчас аудієнції та благословення з рук Митрополита: “ Я дивилися на цього сивобородого святого чоловіка з подивом, захопленням і цікавістю, бо він виглядав зовсім інакше як інші….i сидів в інвалідному візку”. Долучена світлина якраз уповні передає цей досвід дитини зі святим чоловіком, яким був Митрополит в очах багатьох сучасників. Тут варто наголосити, що Митрополит будучи немічною і хворою людиною, два роки перед своїм відходом до Бога, все ж таки знаходив час, сили та енергію мати подібні зустрічі з молоддю, щоб вислухати, навчити і побласловити їх своїм лагідним словом та душпастирською правицею.
На завершення пропоную прочитати книгу Мирослава Мариновича “Митрополит Андрей Шептицький і принцип “позитивної суми”, яка вийшла друком 2019 року. У передмові до цієї книги Адріан Сливоцький, всім відомий американський економіст українського походження, викладач та член дорадчої ради Львівської бізнес – школи УКУ, щедрий меценат на потреби церкви, науки та української культури, наголошує, що “ідеї Шептицького у сфері економіки мали під собою глибоку духовну, моральну і етичну основу.” “Мені часом цікаво уявляти як виглядав би світ сьогодні, якби ті, що дбали про інтереси робітників, були б послідовниками ідей не Маркса, а Шептицького? Що ж, це був би справді інший світ…” – ділиться з читачем пан Сливоцький. “Шептицький був без сумніву, надзвичайним моральним провідником свого часу. Коли ви пізнаєте його глибше, то усвідомите, що – поряд із Ганді й Манделою – він є одним із найбільших моральних авторитетів ХХ століття….Він є духовним, ідейним і моральним лідером для всіх епох – а особливо для тієї, в якій живемо сьогодні ми самі.”
Слугу Божого Митрополита Андрея можемо по праву назвати “Мойсеєм” нашої церкви та народу – духовним, моральним та національним провідником, який і понині кличе і веде нас до Бога-Любови, до правди, до науки, євангельського благочестя, жертви та служіння нинішньому та грядущим поколінням.